Нова іпостась Сергія Дзюби
«Книжкові новини». Небезпечна професія, або Нова іпостась Сергія Дзюби (відгук на книгу пародій тритомника «Гріх любити неталановито!»)
Сергій Дзюба. Гріх любити неталановито! : Вибрані вірші, переклади та пародії : У трьох томах. ‒ Київ-Чернігів: Міжнародна літературно-мистецька Академія України; Чернігів: Десна Поліграф, 2021. ‒ Том третій. Пародії. ‒ 520 с.
Книга пародій знаного в Україні і далеко за її межами поета, прозаїка та пародиста Сергія Дзюби, впевнена, нікого не залишить байдужим. Обожнюю поезії цього автора, зачитуюся його прозою, але… читання пародій пана Сергія на вірші сучасних українських, а також – багатьох зарубіжних митців таки вразило мене ще більше. Придбавши ошатний тритомник цього популярного автора «Гріх любити неталановито!», з великою кількістю чарівних кольорових світлин, і лише відкривши його третій том пародій, я подарувала собі тиждень яскравих позитивних емоцій та насміялася до сліз. Скажу відверто: я давно так не сміялася… Пародії Сергія Дзюби – не просто дотепні, вони – справді, мудрі та порушують багато актуальних питань сучасності. Саме про них крізь призму гострого художнього слова пародиста я хочу сьогодні висловитися детальніше.
У книгу вміщено дві дуже професійні та цікаві передмови: «Небезпечна професія» Василя Слапчука та «Пародія як епіцентр літпроцесу» Володимира Коваля. Мені імпонує оригінальне визначення жанру пародії Володимиром Ковалем: «Це – своєрідна, весела й дотепна рецензія на цікавий вірш, проте у поетичній формі… Така форма рецензування дуже приваблює, веселить та змушує глибше замислитися над самим твором – не лише над його недоліками, а також і над позитивними якостями…» Так, дійсно, пародію можна вважати додатковим потужним стимулом для розгляду окремих творів і літпроцесу взагалі.
Не можу не погодитися з Володимиром Ковалем. Авжеж, читаючи оригінальні вірші різних авторів та опісля порівнюючи їх із пародіями Сергія Дзюби, я щоразу звертала увагу й на сильні сторони поезії, яку пародіюють (якщо, звичайно, вони були – ці сильні сторони). Скажу відверто: я не завжди погоджувалася з думкою пародиста і зовсім не щоразу вважала, що ту чи іншу цитату чиєїсь поезії варто пародіювати… Проте, в переважній більшості, мої вподобання та переконання збігалися з поглядами на життєві і письменницькі реалії пана Сергія.
Отже, ця книга пародій таки подарувала мені, скептику і меланхоліку до глибини душі, значно більше, аніж я сподівалася, щирих позитивних вражень та емоцій. Тому й наполегливо рекомендую третій том тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!» кожному, хто хоча б трішки цікавиться сучасним літературним процесом.
Як справедливо зауважує Василь Слапчук, гумор Сергія Дзюби, попри дотепність, ніколи не буває жорстким та знущальним, а завжди ‒ м’який і доброзичливий. А ще пан Сергій ніколи не прив’язує свою поезію до першоджерела (вірша, на який пишеться пародія), не сковує себе чужою формою, стилем чи технікою, дотримуючись їх тільки у випадках, коли це – частина його творчого задуму. «З усього видно, – висловлюється Василь Слапчук, – що Сергій Дзюба добряче обізнаний із сучасною поезією, бо серед його «клієнтів» – увесь український парнас: від поетичних «олігархів» – до представників широких поетичних мас. Очевидним є й те, що пан Сергій – уважний читач, його чіпке око не пропустить жодного рядка, який дає підстави для дотепного жарту… Те, як пародист розпоряджається здобутим матеріалом, гідне захоплення і хвали!»
Так, безперечно, С. Дзюба оминає спокуси імітації-передражнювання. «Відштовхуючись» від рядків чужого твору, він використовує їх лише як трамплін, увиразнюючи, розширюючи та поглиблюючи власну раціональну ідею, почерпнуту з ірраціонального зерна рядків, взятих як точка відліку… Саме тому навіть найвибагливіший читач не може вважати кожен оригінальний вірш пародиста вторинним тільки з тієї причини, що йому передує епіграф.
Кожна з пародій пана Сергія, як небезпідставно вважає Василь Слапчук, по-своєму варта усміху, мов окремий хороший анекдот. Проте я обмежуся цитуванням лише тих пародій (чи їх уривків), котрі імпонують особисто мені. Адже будь-хто з нас може придбати цю книгу самостійно, або ж переглянути в інтернет-ресурсах – і сам для себе визначити, що ж подобається особисто йому. А моя мета – тільки привабити цільову авдиторію взяти до рук цю направду цікаву книгу. Саме тому дозволю собі назвати деякі імена героїв цих пародій – вихідців нашого українського олімпу… Це Василь Голобородько, Ігор Римарук, Сергій Жадан, Роман Скиба, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Тарас Федюк, Іван Андрусяк, Юрій Андрухович, Богдан Бойчук, Кость Москалець, Павло Вольвач, Віктор Неборак, Олександр Ірванець, Микола Воробйов, Василь Кожелянко, Володимир Цибулько, Ігор Качуровський, Ігор Павлюк, Юрко Покальчук, Євген Баран, Василь Слапчук, Андрій Криштальський, Віктор Вербич, Микола Гриценко, Борис Щавурський та інші.
Авжеж, бути пародистом – це істинно «небезпечна професія» (так про це заняття говорить Василь Слапчук). А коментувати чиїсь пародії – це, певно, теж трішки небезпечно. Бо гумор, коли його невдало тлумачити, перестає бути смішним. Тому я обмежуся тут лише окремими коментарями та зауваженнями. Насамперед, виділю філософську та соціальну проблематику і найулюбленіші теми, на які найчастіше відгукується дотепне і дошкульне слово Сергія Дзюби. А також зазначу ті моменти процесу поезотворення, які зазвичай пародіює цей талановитий автор.
Досить часто Сергій Дзюба пародіює саму думку чи ідею вірша, підкреслюючи при цьому сильні сторони того чи іншого поета: влучні метафори, афоризми, епітети тощо. (Потім подібні пояснення додає і в окремих коментарях.) Звісно, буває й навпаки. Тому читач повинен бути дуже уважним, а ще – критичним. До цієї групи варто віднести такі пародії: «Про королів і капусту», «Про прання і визнання», «Легенда про свідомого собаку», «Про силу
еліксирів» та деякі інші. Але, як на мене, найяскравіша з них – «Про королів і капусту»:
Про королів і капусту
Якщо хочеш стати королем, створи своє
власне королівство, а не завойовуй чуже.
… Задивившись у місячні лики
В глибині заліхтарених площ,
Усміхнешся і станеш великим…
… Усміхнешся і станеш, як я.
Роман Скиба
Я сьогодні – яскравий, як люстра,
В мене привід для сяяння є:
Мов О’Генрі, саджаю капусту;
Я творю королівство своє!!!
Будуть герцоги тут і барони…
Лиш опудало втну – від зайців!
Начеплю я на нього корону –
Ніби сам над сонетом засів…
І вдивляючись потім у лики
Вже дозрілих моїх качанів,
Усміхнуся і стану великим…
Тільки б інший король їх не з’їв!
(С. 30)
Пан Сергій додає тут і власний коментар: «Скиба – бог афоризмів: «Якщо хочеш стати королем, створи своє власне королівство, а не завойовуй чуже». Усім «принцам» – на замітку!»
Інколи ж – це не просто пародія думки, це відповідь-заперечення від Сергія Дзюби. Недаремно кажуть: скільки людей – стільки й думок. А що вже говорити про поетів? Кожен із них споглядає життєві реалії і певні філософські істини під власним кутом зору і ні на йоту не погоджується з опонентом у Слові. Візьмемо для прикладу пародію Сергія Дзюби «Про Емму Андієвську, очерет і дискримінацію» (С. 84):
Про Емму Андієвську, очерет і дискримінацію
тихо росте душа,
мов ламкий очерет.
Сергій Жадан
Шлю у ООН печальні телеграми –
Розповідаю пристрасно про те,
Що в Україні у поета драма –
Душа ні на міліметр не росте.
Вагу не набирає, як корова,
Хоч Кордуна й Пашковського вжива:
Вона була два грами на Покрову,
Сьогодні переважив – знову два…
До окремої групи тяжіють ті пародії, у яких автор, на мою суб’єктивну, упереджену думку, дуже дошкульно реагує на певні русизми, діалектизми, вульгаризми або ж просто надто слабкі моменти у віршах колег по перу. Тут спостерігається, так би мовити, «ефект дзеркала»: на росіянізми пародист відповідає росіянізмами, на вульгарні словечка – такими ж, іще вульгарнішими. І подібний прийом не може не тішити уважних читачів. Правда, особисто для мене такі пародії лишають трішки неприємний післясмак… Хоча, звісно ж, осанна пану Сергію уже за те, що він помічає і критикує такі окремі моменти, які, напевне, не мають права називатися поезією…
У пошуках «половинки»
… мене чека Париж, а я туди не хочу,
хоч ти ріж
… Все хєрня – казали тато –
От тільки бжчоли вещ,
Так як подумати,
То і бжчоли – хєрня.
Володимир Цибулько
Софі Марсо все кличе у Париж,
А я її не хочу, хоч ти ріж!
Немає шансів також у Каас –
Не ті у неї профіль і анфас.
І хай за мною сохнуть сто Мадонн –
Я навіть Аллі відповів: «Пардон…»,
І бідна Алла вийшла за Філіпа,
Хоч я, зізнаюсь чесно, ледь не влипнув…
Тепер і Орбакайте молоду
За десять кілометрів обійду.
Ну, не люблю співачок і актрис –
Отак і передайте Брітні Спірс!
От Цибулько – це вещ! (І Бузина…)
Якби, звичайно, Вова був… вона.
(с. 29).
Інколи ж Сергій Дзюба віднаходить прецікаві епітети в інших і не менш цікаво відповідає на них у власній поетичній формі й індивідуальній манері письма. Це, наприклад, такі пародії, як «Мрія гурмана», «Про шкідливого Рембрандта та інших Малевичів», «Балада про хвіст» тощо.
Іноді пародії Сергія Дзюби – це очікувані, але яскраві і неупереджені реакції на надто оригінальні метафори або ж художні образи колег. До цієї підгрупи належать, зокрема, такі кумедні пародії: «Про рятівне запитання» (С. 22), «Невгамовне бажання» (С. 20), «Дещиця екзотики навесні» (С. 21), «Про фрази і кілограми» (С. 79) тощо.
Невгамовне бажання
Я для тебе заріжу місяць.
Василь Кожелянко
Так просто при потребі
Дістати зірку з неба
Поету Небораку
Й поету Пантюку.
І тільки Кожелянко
Ножаку точить зранку –
Він вийде до панянки
В лавровому вінку!..
Дещиця екзотики навесні
І топче, наче півень курку,
Подушку чорна голова.
… Над вишнями, як золоті хрущі,
Гудуть собі, співаючи, дівчата.
Тарас Федюк
Несуться кури всім на втіху,
Та це, панове, не дива:
Вночі, мов страус страусиху,
Подушку топче голова…
Про рятівне запитання
а може нам вирушити завтра,
щоб дізнатися – чи йти сьогодні?
Микола Воробйов
Душа дала, мов дівка, відкоша –
Продиктувала не того вірша…
Та може, завтра в когось запитати,
Чи варто нам сьогодні помирати?!
Про фрази і кілограми
Сало слова
Василь Слапчук
Яка поживна українська мова:
Калорії й білки – у кожнім слові.
І хто балакать, як Жулинський, вміє, –
Від смакоти такої не змарніє!
Та я сьогодні зранку на дієті:
Читаю Кокотюху «на рассвєтє»…
Пародист досить часто відповідає крайнощами на крайнощі. Візьмемо для прикладу «Баладу про нехороших» (С. 35). Що цікаво: автор опісля кожної своєї пародії подає цікавий коментар, у якому описує або власне доброзичливе ставлення до автора попередніх рядків, або деякою мірою пояснює свій гумор читачам – із метою суто позитивного сприйняття твору.
Балада про нехороших
я не бажаю нічого, Боже, –
тільки б мені проминули шмарклі,
тільки б зібрались усі хороші й перестріляли усіх негарних…
… ворогу – цвяхів чавун в сідницю…
Олена Степаненко
Ми стріляєм і в нас стріляють,
Та мене лиш одне бентежить:
Хто й коли прошмигне до раю
Повз занудну істоту – нежить?!
Чхають скиби та їх цариці –
Аж хати тремтять, як від страху…
Знов не спиться якійсь сідниці –
Відчуває майбутні цвяхи.
Інколи пародист доброзичливо та дотепно іронізує над пізнаваністю або ж передбачливістю окремих авторів… Наприклад, у пародії «Нострадамус»:
Нострадамус
Сміх, що має назавтра до мене прийти,
розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
За хвилину до того, як з’явишся ти –
я тебе передчую.
Сергій Жадан
… Що на голову пада – цеглина? кажан?
Може, ще реготатиму поміж плачу я…
… За хвилину до того, як прийде Жадан, –
Я його передчую.
(С. 46)
Чи не найулюбленішою темою у Сергія Дзюби і в цій книзі лишається тема поезії, поета і його любові до жінки – однак подана вона крізь призму тонкої іронії, доброзичливого гумору або навіть нищівної сатири. Тут можна називати дуже багато пародій. Згадаю хоча б деякі із них: «Балада про збоченок», «Балада про вірш, Шеву та акваріум», «Балада про поцуплене серце», «Балада про дівчинку та краєвиди»…
Ось, наприклад – одна з моїх улюблених пародій на цю тему – «Балада про збоченок»:
Балада про збоченок
Це збочення
любити мене одного
і знати, що я – єдиний,
і вірити в те, що я –
найкращий на світі.
Василь Кузан
… Яким чарівним почерком
Пишу в Твоїх наручниках!
Все правда: музи – збоченки,
Поети – підкаблучники. (С. 33)
Досить часто у пародіях Сергія Дзюби – патріотичні мотиви, дошкульний гумор з підтекстом, що стосується не самого автора, а цілого українського народу. Найяскравішими пародіями з цієї тематичної групи є, на мою думку, «Трактат про п’янку та почуття» (С. 41) і «Балада про Сізіфа» (С. 42). Остання, правда, – дещо своєрідна. Адже на оригінальну метафору Дмитра Лазуткіна пан Сергій відповідає дошкульно. Тут – уже не вишукана іронія, а гострий сарказм:
Трактат про п’янку та почуття
Горілку пити, сльози лити,
Отримувати в морду й бити.
У цій борні, у цій херні –
Чим ти допомогти мені?
Олександр Ірванець
Питання: бути чи забути?
Набити морду чи заснути?
У цій корчмі, у цій кучмі,
Кого, крім нас, полюбим ми?
(С. 41)
Балада про Сізіфа
і моя країна збудилася
коли пестив її язиком
Дмитро Лазуткін
Хтось будить Україну, наче даму,
Та чує все одно: якої мами?
Не будиться вона для нових справ,
Хоч ти б її у дупу цілував!
(С. 42)
Деякі пародії Сергія Дзюби – це своєрідна критика мрії багатьох сучасних поетів змінити місце проживання – країну. На мою думку, пародія «Нельотна погода», епіграфом до якої є рядки Тараса Федюка, – це не пародія саме на цю поезію. Швидше, це навіть не пародія, а такий самобутній вірш пана Сергія. Авжеж, вельми дотепний. Так, із підтекстами… Проте з першоджерелом перегукується тільки передостанній рядок вірша. Але як же дзвінко та мудро відтінює його останнім рядком Сергій Дзюба:
… Відлетіли шпаки і євреї –
На валізах поети сидять.
(С. 34)
Однією з найактуальніших для пародиста Сергія Дзюби тем є тема поета і поезії. Наприклад, «Ода червоній крові», «Балада про найпотаємніше» і подібні.
Тема віршотворення подана пародистом дуже дотепно і геніально. Окрім сучасних українських поетів, героями пародій Сергія Дзюби тут часто постають зарубіжні митці (найчастіше японці). У цій тематичній підгрупі варто виділити найяскравішу пародію – «Баладу про щасливого татуся»:
Балада про щасливого татуся
Весняний дощ!
Шкода мені людей,
Які не вміють вірша написати.
Йоса Бусон
Віршам не треба дозволу питать –
Все поспішають вчасно народитись…
Тут головне – не випасти з авта
І, звісно, за обідом не вдавитись!
(С. 279)
Іноді Сергій Дзюба досить дошкульно відповідає на крайню еротику у слові. Наприклад, у «Баладі про читання»:
Балада про читання
Напад кохання
На розкиданих книжках.
… Спершу й не чути
Гострих ребер усіх цих томів…
… Добре, що деякі розгорнуті
(Скільки свідків світять очима…)
Людмила Таран
Що, пардон, за любощі в подушках?
Ось під нами – текстів океан:
Вчора ми кохались на Забужках,
А сьогодні будем на Таран…
(С. 88)
Саме тут неабияк доречний окремий коментар пана Сергія – вже після тексту самої пародії: «У віршах Людмили Таран – немало вишуканої еротики, тому її поезія має своїх шанувальників і… послідовників».
Продовжуючи тему еротики, Сергій Дзюба частенько просто не може не спокуситися на «смачну» поетичну цитату, особливо в жіночій поезії. Як от у «Монолозі невиправного романтика» (С. 253) або «Баладі про скарби» (С. 97) тощо:
Балада про скарби
На тарелі. Несу Себе.
… любов коштує 20 копійок.
Вибач мені, що я божевільна.
Оксана Гончарук
Любіть поеток – сонних і кирпатих!
Недорого: за гривню чи за дві.
У них – такі спокусливі цитати
І загадковий вітер в голові…
(С. 97)
Тема кохання та еротики оспівана пародистом Дзюбою неперевершено та особливо дотепно. Я не беруся перераховувати всі пародії на цю тему, тому що їх – десятки.
Теми поезії та еротики у пародіях цього автора часто переплітаються поміж собою, творячи неймовірно колоритні вірші. Наприклад, пародіюючи тему жіночої поезії, Сергій Дзюба часто послуговується еротичним підтекстом:
Трактат про жіночу поезію
20-го, в четвер, дощі по Україні,
Місцями десь гроза, місцями – розпач десь.
А взагалі – нічо, ростуть жита і свині,
І немічні вірші занудних поетес.
Павло Вольвач
Ти ще збагнеш їх дивовижні рими,
Лиш пам’ятай, Павлушо, про оте, –
Поеток треба слухати очима:
Від вуст – до ніг, від ніг – до декольте…
(С. 362)
У своїх пародіях Сергій Дзюба «популяризує» також сучасну, актуальну і веселу тему віртуального кохання, або онлайн-любові. Маю на увазі «Баладу про Єву та монітор» (С. 258-259) і деякі інші пародії.
Балада про Єву та монітор
белов,
Неизбежностью вскрыты файлы.
… И по клавишам так привычно
Проползу, если ты попросишь.
А потом я возьмусь за дело,
Буду тыкать в тебя курсором.
Я с тобой – через все пределы
Бесполезного монитора.
Людмила Єлохова
Це сталось неймовірно швидко,
Щасливий витягнув білет, –
Вночі заскочив в Інтернет
І там застав свою сусідку…
… Тепер у нас сім’я – залізна,
Сучасне поєднання доль:
Такий придумали пароль –
Ніякий хакер не залізе!
…Я знаю: душ кохана прийме,
Мов Єва, солодко зітхне,
І «електронкою» мене
Пошле туди… – в свої обійми!
Сергій Дзюба володіє талантом відшукувати дотепні образні паралелі з творами класичної світової літератури. Мені, як учительці зарубіжної літератури, це дуже імпонує. Найяскравішою з цієї тематичної групи, умовно названою «порівняємо з класикою», є «Балада про білого коня» (С. 265):
Балада про білого коня
Мій смуток – теплий, волохатий,
Мов дитинча спросоння.
Де лицар мій у мідних латах?
Чому ми – як сторонні?
… Кольчуга в шафі іржавіє…
Господар де мандрує?
Лілія Бондаревич-Черненко
Тебе чекаю не одну весну –
У проліски очей фарбую рами:
Ти вирушив за мене на війну –
Це неважливо, що із вітряками…
… Я за твоє кохання не боюсь –
Графиня жодна вже не зачаклує!
Лиш зовсім трішки уночі чомусь
До Санчо Панси я тебе ревную…
Пробач, коханий, ці думки сумні, –
Ми все-таки не бачились ніколи…
Я вірю, що на білому коні
Загрузнеш ти біля моєї школи!
Продовжуючи проблему «що ж є кращим – укрсучліт чи класика?», Сергій Дзюба неодноразово послуговується прийомом антитези. Як, наприклад, у «Трактаті про Винниченка й Чехова»:
Трактат про Винниченка та Чехова
І Винниченко, й Чехов – це пусте…
Ігор Качуровський
– І Винниченко, й Чехов – це пусте! –
Богдан Бойчук пораду дав на вушко.
– Мене читайте, а іще – Забужко,
Бо ми найкраще пишем про оте…
(С. 268)
Бачення життя і філософської категорії часу крізь призму життєвої мудрості та самоіронії – теж одна з улюблених тем пародиста. Візьмемо для прикладу пародію «Довгожитель»:
Довгожитель
Життя у людини – коротке
чи довге, залежно від того,
як вона його проживає.
Пауло Коельо. Диявол і сеньйорита Прим
У мене навіть мить не пропадає –
Дожовую в маршрутці бутерброд.
Щороку літ по двадцять проживаю!
Щоправда, й виглядаю на сімсот…
(С. 300)
Досить часто іронізує С. Дзюба саме над японською лірикою. Великий простір для власних умовиводів надають пародисту коротенькі вірші – хоку. Це, здебільшого, доброзичливий сміх над життєвими поглядами японців. Але який же мудрий і водночас природний сміх!.. З часто непередбачуваними висновками досвідченого пародиста, акцентованими на українських реаліях. До
цієї умовної тематичної групи належить дуже велика кількість пародій пана Сергія. Але я обмежуся цитатами тільки деяких:
Закономірність
І знов зима!
І знову випадають
Прокляті зуби!
Танеда Сантока
Я чуйній долі кланяюся низько,
Бо легко планувать життя мені:
Якщо узимку надто часто слизько –
Вставляти треба зуби навесні…
(С. 239)
Балада про двері
Поклавши голову між лапи,
Спить собака
У будці серед білих хризантем.
Такахама Кьосі
Прийшов під ранок – двері на замку,
Я стукав і гукав тебе даремно!
Тому поет і спить у квітнику,
Стискаючи в обіймах хризантему…
(С. 237)
Прикмета
Мабуть,
Мій любий прийде уночі:
Маленький павучок –
Прикмета вірна –
Сьогодні в сутінках до мене завітав!
Сотохосі-но Ірацуме. Ніхон-сьокі (Аннали Японії)
Хоч за вікном – багнюка і туман,
Собаки, НЛО та хулігани,
Ось на підлозі – лагідний тарган:
Все ясно – приповзе вночі коханий!
(С. 320)
Сексуальна балада
Як весело
З красунею із Кібі
Зривати першу зелень молоду
В полях, засіяних
На схилах та узгір’ї!
Імператор Нінтоку. Кодзікі
Ми вправні та своє бере природа –
Блищать краплинки поту на тілах.
Від насолоди просто їде дах!
Засмагнемо, мов негри, на городі…
(С. 327)
Трактат про еволюцію
Шляхетним юнаком
Лисиця стала
У вечір весняний.
Йоса Бусон
Відпала в еволюції потреба,
То й маєм дивовижний результат:
Буквально вчора то була амеба,
А нині – це народний депутат…
(С. 330)
Пересміюючи деякі погляди японців, Сергій Дзюба в одній із пародій порушує актуальну нам тему – відпочинок українців на морі:
Балада про Одесу
Початок літа.
Трапеза ранкова:
Морська капуста разом із піском.
Томіта Моппо
На морі дикунами пожили –
Відпочивали від борщу й котлети;
Тепер літаєм гордо, мов орли,
Коли здуває вітер двох скелетів…
(С. 244)
Є серед так званих «японських» пародій Сергія Дзюби і неймовірно влучна сатира на сучасні модні тенденції зі зміни статі:
Перевтілення
Не вугор ще,
Проте вже й не людина!
Травневий дощ.
Томіта Моппо
Ви скальпелем шуруєте красиво,
Можливостям новим почавши лік.
Лежу собі, очікую на диво:
Іще не жінка, вже не чоловік…
(С. 248)
Не лишається поза увагою досвідченого пародиста і тема шлюбу, найчастіше мудро втілена у прийомах іронії над чоловічою суттю. Це, наприклад, такі пародії: «Вибачте, друзі, але мені пора…», «Балада про окупантів», «Балада про шубу», «Балада про сукню», «Балада про поліглота» і багато інших.
Балада про окупантів
Жінки принишкли:
ідуть загарбники жінок!
Проходять осторонь.
Жінки гукають вслід їм:
– Зрадники!
Василь Слапчук
Як будь-яка окупаційна сила,
Втрапляєм добровільно у пастки.
Але не всі з нас – хтиві крокодили!
Не вивелись ще мудрі віслюки…
(С. 351)
Балада про сукню
Цілую краєчок сукні,
Як цілують знамено.
Не довіряє жінка
квітам у моїх руках.
Врочисто вимагає:
– Поклянися.
– Слово окупанта!
Василь Слапчук.
Неправда, що від нас багато мук,
Ми – виховані все-таки тварюки:
Галантно так цілуємо вам руки!
А потім – все, що трохи нижче рук…
(С. 353)
Балада про поліглота
Чим більше
знаєш слів і мов,
тим тяжче порозумітись.
Порозумілись мовчки.
Василь Слапчук
Із мене вийшов справжній поліглот:
Коли потрібно – вмить стуляю рот!
Мовчу на двісті мовах про любов,
Коли на тебе нападаю знов…
(С. 356)
Філософські питання життя і смерті також знаходять оригінальну відповідь пародиста – крізь призму гіркої іронії на тему скороминущості людського існування. І навіть із таких сумних істин, уміло перефразованих гострим пером Сергія Дзюби, читач має право сміятися:
Балада про світле майбутнє
Долі судилося бути саме такою.
Саме звідси дивлюсь я на не мною придуманий світ.
Я люблю цю ріку. І люблю горби за рікою.
І маслини в посадках, де фінкою б’ють у живіт.
Павло Вольвач
… Я доп’ю «Шардоне» – просто з келиха гарної жінки.
Хай болить в мені фінка, аби лиш не втратити стать!
Я страшенно люблю ту майбутню останню хатинку,
Де не треба любити – достатньо сумирно лежать…
(С. 359)
Окремим розділом у книзі виділені «Хуліганські поеми» – як гостра сатирична відповідь на певні тенденції укрсучліту. Я не беруся їх коментувати, а саме – поему-пародію «Вигадки краба» і вінок сонетів «Циркуль». Але талановитим письменникам, не позбавленим почуття гумору, наполегливо раджу уважно прочитати цей розділ.
Останнім розділом книги є «Пісенне асорті» – це неперевершені музичні пародії, у переважній більшості на слова та музику самого ж автора. Адже до багатьох своїх пародій пан Сергій створив оригінальні мелодії. І часом, на прохання глядачів, він виконує власні тексти, акомпануючи собі на баяні чи гітарі…
Завершуючи огляд третього тому тритомника Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!», сміливо підсумовую: людина талановита – талановита в усьому. Я маю на увазі різноманітні іпостасі автора, якими його щедро наділила сама природа. Прекрасний поет-лірик, цікавий прозаїк, журналіст, академік, композитор, сценарист постає перед нами в новому амплуа – як талановитий пародист. І ця його остання іпостась – одна з найяскравіших, на мою думку. Ну, а ким, у першу чергу, вважає себе сам пан Сергій – я не знаю. Щиро апелюю до ваших читацьких інтересів і вподобань, дорогі читачі, аби ви розділили або ж спростували мої думки про Сергія Дзюбу як пародиста.
Юлія Сільчук,
поетеса, прозаїк, критик
